Ярослава Сидоренко

Сидоренко Ярослава, 9 клас, випуск 2006

Карпати 2003

Цього року група ліцеїстів побувала у мальовничих Карпатах.

Уривки з мого щоденника:

2 липня.

Нарешті вириваємося з дощового Києва! Мрію скоріше потрапити туди – в Карпати, до нашої улюбленої бази “Зелем’янка”, поблизу Тухлі.

Поїзд. За вікном – дощ. Мені сумно...

3 липня.

УРА! Ось ми і приїхали. Холодно... Дощ... Подивимось, що буде завт­ра. А завтра...

4 липня.

!!! перший похід за ягодами. Смакота! Ау-у-у! Викладачі загубилися!.. Ух, нарешті - ... знайшлися! І як же вони без нас?

5 липня.

Другий похід у нашому невеликому списку - гора Тростянець. 8 км до Тухлі – пішки, потім електричкою до містечка Славське. А потім... Пів­годинне пересування на підйомнику під самісіньку вершину. Бр-р-р... Холодно. Аж досі морозить, коли згадую себе на горі. Проте краєвид довкола – просто незвичайний, чарівний, казковий. Відчуваєш себе птахом, що летить понад землею.

6 липня.

Зустріч із Захаром Беркутом (це не літературний герой, описаний Іваном Франком, а його тезка – гора неподалік нашого табору). Але символ старезного діда, вирізаного з дерева, що прикрашає вершину, виявився для нас недосяжним. Його зріст – ого-го!

Ще одна подія – ніч на Івана Купала. Та ще й у Карпатах! Все дивовижно: вогнище, печена картопля, розжарене сало, “вервечка-струмочок”, “стрибалки” через вогнище... Всі живі, утомлені й замріяні.

8 липня.

Дзюркотіння водопаду заворожує і заспокоює. Здається, що час зупинився і світ розступився – ти мрієш і відпочиваєш. Кажуть, що вода й вогонь очищають. Це справді так.

9 липня.

Нам показали можливе майбутнє місце для забудови нової бази відпочинку. Здалося, і струмок, і мурахи, і корови, і гори будуть раді нас побачити наступного року. Бай-бай, гуд бай, сі ю сун, некст тайм, май лав, нью плейс, Карпати форевер!

Карпати Ярослави Сидоренко

10 липня.

Їдемо до Львова. Дружно набиваємося в затісний для такої компанії автобус. Часу не помічаємо. Оглядаємо місто Лева з висоти ... ну, припустімо, голубиного польоту: на Замковій горі не так і високо, але панорама перед зором відкривається цікава. Дахи будинків австрійської забудови, костьоли, собори, готичні вежі, вузькі вулички... Коли спустилися вниз, то охоче побродили в старому місті. Забрели до піцерії “Челентано”, а потім до “Віденської кави”. Відчули себе в Італії, а потім у Відні. Вчасно усвідомили, що ми не перетинали кордону. МИ ще й досі у Львові. Тут інакше, ніж у Києві. Львів чимось нагадує Прагу і Будапешт. Я люблю Київ. Але Львів мені подобається – я впевнена, що повернуся сюди (якщо не завтра, то післязавтра...). Так буде неодмінно!

14 липня.

Маківка. Невелика арифметична задачка: з табору вийшло 30, у пункті призначення (на легендарній горі Маківка) виявилося 18, де поділася решта?.. Отож ми й самі не відразу збагнули, хто, де й коли подівся. Ввечері в нашому таборі ми знову були всі разом.

16 липня.

Завтра від’їжджаємо. Прощання, збирання, розставання... Сумно. Не хочеться полишати ці привітні краї. Я так звикла до свого маленького затишного будиночка, до всіх, хто мене оточував ці дні, з ким було радісно, весело, дотепно. Якби ж канікули тривали цілий рік – я б лишилася в Карпатах.

Наприкінці - традиційний прощальний вечір. Перед розлукою із Карпатами ми встигли висловити щирі слова подяки всім, хто з нами тут “возився”, хто нами опікувався, нас годував і лікував, супроводжував і загалом – створював приємний настрій . А потім...

... була ДИСКОТЕКА! [Враження словами не передаються].

17 липня.

Усе хороше минає швидко... Речі спаковані, ми зібрані. Автобусів нема. Може, залишимося?.. Їдемо “трьома ярусами” в мікроавтобусі... Це вам не Лондон – це навіть краще! З висоти – на висоті! На поїзд не запізнилися. Чомусь весело та радісно. Прощаємося з дивовижними Карпатами. Але ми обов’язково повернемося!

2003 рік

після приїзду до Києва

Кiлькiсть переглядiв: 20

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.